Стала на цвяхи на півгодини. Дуже вдячна собі і людині, яка мене провела. Дивлюсь в дзеркало і бачу себе справжню. Без жодних фільтрів розуму, без жодного забарвлення емоційного, позитивного чи негативного, просто я. Це скарб.

Наснилось, спілкуюсь з командиром бригади. Кажу, що вибрала цивільну роботу (підрозуміваючи проект Jam Factory зараз на місяць). На що він дивиться пронизливо 'Що ж ти так нас розчаровуєш..'

Вперше гралась лупером і записала. Відчувається як перший шкільний твір.
Включила мамі, почула найважливіші слова : 'Я б це навіть слухала'.

Ого, виявляється, може бути так, що спілкування з близькими людьми забирає сили, а не дає. Виявляється, може бути тяжко спілкуватись з будь-ким. Вперше таке. Ніби в інший вимір попала. Дуже цікаво, але неприкольно взагалі. Крикливішого дзвіночка ще не чула.

Залишилось 22 тис! ⚡ Для прикордонників на Херсонському збираю на дві електростанції. Дуже чоткі котики, а на фото командир, що попросив, земляк з Кіровоградщини) Буду вдячна за поширення 🙏🏻
send.monobank.ua/jar/6RCZgjQz5b

Втомилась. Вперше так. З рук валиться, голови не тримається, нічого не хочеться. Як же це сильно тупо.
Не уявляю зовсім, як то в ЗСУ.
А коли пробую уявити, хочеться вдарити себе по голові.

'Все, тепер ми всі українці' – написала моя французька журналістка, одягнувши всю родину на свята в Україну 💙💛

Бажання нескінченне, світ ненаситний, люблю їх.

Не багато знаю військових, але трохи є на різних напрямках, і коли запитую як справи і чи щось потрібно, пишуть 'Норм, працюємо. Дякую, у нас все є!' І я завмираю від захвату і радості.

Раніше весь день просидіти в соцмережах означало прокрастинацію, тепер – толкове діло, бо кожна друга сторіс – збір, на який донатиш.
І день, який випадає через місячні, тепер атлічний день)
(Здається, це настільки вкоріниться у звичку, що й після війни не перестанемо)

Приснилося дуже багато крові і страшне невідання. Не знаю, це кров наших чи чужих, відтак не знаю – страждати чи радіти.
Це дуже моторошно, але ні, це не відкриє двері морального релятивізму. Як тільки знатиму – буду радіти, буду страждати. Навіть якщо здатніть відчуття оніміє.

Одесити прекрасні. Думала, що я дуже душевна, но можна ще душевніше)

Носять дитячі малюнки в броніках. Долоньки оберігають. Я не можу 😭

Військовий прикордонник біля Харкова дарує і каже: 'Нехай оберігає вас'. Плачу, як думаю про те, як з кожним нашим військовим вони вбивають безкінечне добро і любов.

Двічі потисла руку Кулебі 🥹 просте жіноче щастя.

Сниться, що наближається страшне зло, треба брати найнеобхідніше і тікати. А я стою і обираю між двома об'єктивами: 'з яким краще йти фоткати?'

Фоткала я тренінг значить))

Morning

А що далі – ось уже другий тиждень усім тілом болю. Поламалась. Хоч робила йогу кожен день і відчувала себе супер сильною. Психосоматика, привіт. Дякую світу за нову задачу, ато сильно розслабилась очевидно.

Другу ніч снилося, що я на фронті. А сьогодні весь день був такий стан, наче вмерла. Нічого не могла.
Ввечері дізнаюся, що дорога мені людина йде в армію.
Що далі.